.
  

© П. Екман

Детектор брехні (поліграф)

Сержант В. К. Мік (W. С. Meek), оператор детектора брехні (Салінас, штат Каліфорнія, СТТТА) згадує у звіті про дослідження застосування детектора брехні в його поліцейському відділку:

«Якось один офіцер поліції з іншого містечка в штаті Каліфорнія звернувся з проханням перевести його до нашого відділку. Він здавався справжнім втіленням поліцейського: знав правила і, оскільки мав великий професійний досвід, ідеально підходив для цієї роботи. В інтерв’ю перед випробуванням його на детекторі брехні він не визнавав за собою ніяких правопорушень. Лише після того, як завдяки детектору вдалося запідозрити його в брехні, він зізнався, що за період служби здійснив понад 12 злочинів; у службовій машині вивозив крадене, підкидав невинним людям наркотики, аби заарештувати їх, і кілька разів мав статеві контакти у службовій машині з дівчатками молодше 16 років». (Richard О. Arther, How Many Robbers, Burglars, Sex Criminals Is Your Department Hiring This Year? (Hopefully, Just 10% of Those Employed!) // Journal of Polygraph Studies, 6 (May-June 1972).)

поліграф

Психолог Девід Ліккен (David Lykken) згадує про інший випадок у своїй статті, де випробування на детекторі названо «псевдонауковою технологією» (David Lykken, Polygraphic Interrogation // Nature, February 23, 1984, pp. 681-684):

«Фея було заарештовано в Толедо в 1978 році за звинуваченням у вбивстві з метою пограбування знайомого, який встиг перед смертю заявити, що грабіжник був «дуже схожим на База [Фея]». Протягом двох місяців Фей не перебував під вартою, поки тривали пошуки доказів його причетності до вбивства. Нарешті прокурор запропонував зняти звинувачення, якщо Фей успішно пройде випробування на детекторі брехні, але зажадав, аби Фей погодився на використання показань детектора брехні в суді у протилежному випадку. Фей погодився. Він не пройшов перший іспит, потім завалив другий тест з іншим оператором, взяв участь у судовому процесі, його було визнано винним у вбивстві за обтяжливих обставин і засуджено до довічного ув’язнення. За два роки було спіймано справжніх вбивць. Оскільки вони зізналися, то Фея було виправдано і негайно звільнено».

Подібні приклади за і проти створюють суперечливе ставлення до детектора брехні, оскільки бракує наукових свідчень про його точність. Із більш ніж 4000 опублікованих статей лише десь 400 дійсно спираються на наукові дослідження і не більше 40 з них відповідають мінімальним науковим стандартам. (З приватної бесіди з Леонардом Саксе (Leonard Saxe).)

Цю суперечку стосовно детектора брехні ще не розв’язано, тому це питання й надалі залишається відкритим. Найбільш затятими його прихильниками є представники силових структур, розвідувальні служби, бізнесмени, які досліджують випадки розтрат і дрібних службових крадіжок, а також вчені, задіяні в цій галузі. Критиками детектора брехні є цивільні правозахисники, деякі юристи, адвокати та вчені, які вивчають ці питання. (Насправді науковими дослідженнями, які стосувалися виявлення брехні за допомогою детектора брехні, займалася невелика група вчених.)

Моя мета полягає не в остаточному вирішенні цієї суперечки, а в більш зрозумілому поясненні аргументів з обох сторін. Я не збираюся робити жодних рекомендацій стосовно доцільності або способу використання детектора. Замість цього я намагатимуся прояснити природу аргументів, щоб допомогти всім тим, хто повинен виносити судження з цих питань, і показати всю обмеженість наукових свідоцтв на цю тему.

Урядові чиновники, поліцейські, судді, прокурори мають усвідомлювати важливість правильного використання детектора брехні: коли саме слід його застосовувати і як інтерпретувати результати проведених на ньому випробувань. Було б нерозумно вирішувати такі питання без залучення добре поінформованих спеціалістів. У деяких людей можуть бути ще й свої, глибоко особисті причини побільше дізнатися про ці аспекти. В багатьох галузях діяльності неурядового рівня, для яких навіть не вимагають особливого рівня освіти чи досвіду, співробітникам, яких ніхто ніколи й не підозрював в жодних злочинах, пропонують пройти випробування на детекторі для того, щоб вирішити, чи взяти їх на роботу, чи варто утримувати на певній посаді, чи гідні вони підвищення тощо.

Багато з запропонованих мною ідей, розглянутих в початкових розділах цієї книги щодо поведінкових ознак брехні, можна застосувати також до виявлення брехні за допомогою детектора. Під час тесту із детектором брехні брехуни можуть видати себе через страх викриття, докори сумління або захоплення від обдурювання. Дослідники брехні можуть припуститися помилки Отелло або потрапити в небезпеку Брокау, тобто забути про індивідуальні відмінності в емоційній поведінці людей. Оператори детектора брехні також не застраховані від помилок довіри до брехні і недовіри правді. У дослідженні брехні більшість небезпек і запобіжних заходів є однаковою, незалежно від того, визначається брехня за допомогою детектора брехні або за поведінковими ознаками. Проте варто відразу ж визначити нові більш складні поняття:

  • різниця між точністю і корисністю, тобто знання про те, яку користь можна отримати з показів детектора брехні у разі одержання неточних результатів;
  • пошук базової істини (ground truth), тобто наскільки важко визначити точність детектора брехні без абсолютної певності в тому, хто саме є брехуном;
  • базова частота помилок (base rate of lying), тобто скільки помилок може виявитися навіть за дуже точної роботи детектора брехні, коли серед підозрюваних налічується небагато брехунів;
  • залякування неминучістю викриття (deterring lying), тобто наскільки загроза викриття брехні відлякує підозрюваного від брехні, навіть незважаючи на можливі похибки процедури.

К началу  

Канал в Telegram: @PsyfactorOrg
 
.
   

© Copyright by Psyfactor 2001-2018.
© Полное или частичное использование материалов сайта допускается при наличии активной ссылки на Psyfactor.org. Использование материалов в off-line изданиях возможно только с разрешения администрации.
Контакты | Реклама на сайте | Статистика | Вход для авторов