© Пол Екман

Хто використовує детектор брехні

««« Початок

Використання детектора брехні для виявлення деяких форм брехні поширене дуже широко і має тенденцію до збільшення. Важко визначити точну кількість таких випробувань, проведених в СІПА, проте не менше мільйона на рік.

Велика частина інформації про застосування детектора брехні запозичена мною з роботи «Scientific Validity of Polygraf Testing, A Research Rewiew and Evaluation. A Technical Memorandum» (Washington DC: US Congress, Office of Technology Assessment, OTA-TM-H-15, November 1983). Фактично ті ждані наведено в роботі: Leonard Saxe, Denise Dougherty, Theodore Cross, The Validity of Polygraf Testing// American Psychologist, January 1984.

Більшість тестів (близько 300 000 на рік) проводять приватні роботодавці. Ці випробування здійснюються як частина попередньої співбесіди під час прийняття на роботу, для виявлення всіляких правопорушень серед співробітників і для складання рекомендацій на підвищення. Попередня співбесіда із застосуванням детектора брехні «дуже поширена серед членів Національної асоціації аптекарів та Національної асоціації побутового обслуговування ...», а також в Асоціації працівників бакалії. (David S. Raskin, The Truth about Lie Detectors // The Wharton Magazine, Fall 1980, p. 29.) Хоча в 18 штатах його застосування заборонено, роботодавці знаходять всілякі обхідні шляхи для цього. «Роботодавець може звинуватити працівника у крадіжці, але якщо той знайде спосіб довести свою неповинність, то його не буде звільнено». (Office of Technology Assessment (OTA) report, p. 31.) Використання детектора брехні офіційно дозволено в 31 штаті. Найчастіше його використовують в банках і установах роздрібної торгівлі. Наприклад, більше половини із 4700 закладів швидкого харчування «МакДональдз» застосовують випробування на детекторі під час прийняття на роботу. (Benjamin Kleinmuntz, Julian J. Szucko, On the Fallibility of Lie Detection // Law and Society Review, 17 (1982), p. 91.)

Після комерційних структур найчастіше використовують тести на детекторі брехні під час розслідування кримінальних злочинів. Причому тест застосовують не тільки для підозрюваних, а й для жертв і свідків, особливо якщо є розбіжності в їхніх показах. Міністерство юстиції, ФБР і поліція застосовують правило: детектор брехні використовувати тільки після того, як слідству вдасться звузити коло підозрюваних до кількох осіб. В багатьох штатах заборонено оприлюднювати результати таких випробувань в суді. В 22 штатах ці результати виступають доказами, якщо це було обумовлено заздалегідь і узгоджено з обвинуваченням і захистом. Адвокати використовують таку угоду в обмін на обіцянку прокурора закрити справу, якщо детектор покаже, що підозрюваний говорить правду. Так було у випадку з Базом Феєм, який було наведено на початку цього розділу. Зазвичай, якщо у прокурора є вагомі підстави, достатні для того, щоб переконати присяжних у винності підозрюваного, він не пропонує такої угоди.

У штатах Нью-Мексико і Массачусетс результати тесту можуть бути оголошені незалежно від згоди однієї зі сторін. Результати тесту зазвичай не визнають, якщо його застосування не було обговорено заздалегідь у федеральному апеляційному суді. Жоден державний апеляційний суд не скасує рішення районного суду на підставі того, що той відмовився від визнання подібних результатів. Як стверджує Річард К. Віллард (Richard К. Willard), заступник помічника Генерального прокурора США: «Не було жодного рішення Верховного Суду стосовно прийнятності результатів тесту на детекторі брехні у федеральному суді». (Заява Річарда К. Вілларда для Підкомітету законодавства і національної безпеки Комітету урядових операцій Палати представників США, Жовтень 19, 1983, препринт.)

Федеральний уряд є третім найбільшим користувачем тестів на детекторі брехні. За повідомленням різних федеральних агентств у 1982 році на детекторі брехні було проведено 22 597 випробувань. Більшість з них належить до кримінальних розслідувань, за винятком випробувань, проведених Агентством національної безпеки (АНБ) і Центральним розвідувальним управлінням (ЦРУ). АНБ і ЦРУ, як правило, застосовують детектор брехні в розвідці і контррозвідці. Це зокрема випробування людей, які мають допуск до секретної роботи, але є підозрюваними у діяльності, що загрожує режиму секретності, а також людей, підозрюваних у шпигунстві, і працівників, які прагнуть отримати допуск до секретної роботи. За повідомленнями АНБ, в 1982 році було проведено 9672 тести, головним чином під час прийняття на роботу. ЦРУ не дає звіту про використання детектора, але відомо, що воно застосовує його практично в тих же ситуаціях, що й АНБ.

У 1982 році Міністерство оборони запропонувало внести кілька змін до правил застосування детектора брехні. Ці зміни могли означати більш широке його використання для перевірки працівників, які прагнуть отримати доступ до секретної роботи, і для постійних перевірок працівників з таким допуском. Ще одна запропонована Міністерством оборони зміна означала, що відмова пройти випробування на детекторі брехні ймовірно матиме «негативні наслідки». У 1983 році президент Рейган запропонував ще більше розширити застосування подібних випробувань. Усім закладам виконавчої влади було рекомендовано «вимагати від працівників проходження випробувань на детекторі брехні в ході розслідувань про несанкціоноване розголошення таємної інформації ...». [Як і в пропозиції Міністерства оборони, відмова] пройти випробування на детекторі брехні спричинила б... адміністративні санкції та зняття допуску до секретних матеріалів... [Ще одна нова урядова політика] також дозволяла б широке застосування детектора брехні у випробуваннях працівників (так само як і кандидатів на вакантні посади), які мають допуск до секретних документів. Нова політика давала б право керівництву агентств проводити подібні випробування періодично або постійно для довільно обраних працівників з числа тих, хто має допуск до дуже важливих таємних матеріалів, а відмова пройти випробування на детекторі брехні мала б наслідком позбавлення такого допуску». (ОТА report, р. 29.)

Конгрес відповів на такі пропозиції Міністерства оборони законом про відстрочення застосування детектора брехні до квітня 1984 року і зажадав від БТО підготувати висновок про наукові докази точності результатів, які дає випробування на детекторі брехні. (БТО було створено в 1972 році як аналітичний підрозділ конгресу. Звіт стосовно детектора брехні можна отримати за письмовим запитом на адресу: Superintendent of Documents, U.S. Government Printing Office, Washington, D.C. 20402.) Цей висновок було опубліковано в листопаді 1983 року; згодом Білий дім переглянув свою пропозицію про розширення сфери застосування детектора, а за тиждень конгрес призначив слухання у цій справі.

Звіт БТО є екстраординарним документом, який дає глибокий детальний огляд і критичний аналіз доказів наукової обґрунтованості випробувань на детекторі брехні.

Багато матеріалів звіту БТО було використано мною. Я вельми вдячний спеціалістам, які перечитали чернетку і зробили безліч цінних зауважень. Зокрема це автор звіту, асистент професора психологіі' Університету Бостона, Леонард Саксе (Leonard Saxe); соавтор звіту, аналітик БТО, Деніз Догерті (Denise Dougherty); Девід Т. Ліккен (David Т. Lykken) з Міннесотського університету, Девід К. Рескін (David С. Raskin) з Університету штату Юта. Деніз Догерті, крім того, дала відповідь на мої численні питання, поки я пробивався важким шляхом через купу суперечливих аргументів і складних питань.

Зробити це було нелегко, оскільки питання дуже складні і навіть у науковій спільноті все ще вирують пристрасті навколо законності застосування детектора брехні. Тому до складу наглядової ради, яка спостерігала за підготовкою звіту, ввійшло кілька провідних вчених, які відстоюють протилежні наукові точки зору. Проте незважаючи на суперечності, науковці врешті-решт дійшли порозуміння. Звичайно, не обійшлося без спроб ухилитися від прямих відповідей на окремі запитання.

Деякі професійні оператори детектора брехні, які не пов’язані з науковою спільнотою, вважають, що звіт БТО трактує роботу детектора брехні занадто негативно. Такої самої думки додержуються, наприклад, фахівці з Міністерства оборони. У 1983 році Агентство національної безпеки склало звіт «Точність і корисність випробувань на детекторі брехні». Розробляли цей документ глави відділів, які займаються випробуваннями на детекторі брехні в армії, флоті, військово-повітряних силах і АНБ. (Marcia Garwood, Norman Ansley, The Accuracy and Utility of Polygraph Testing, Department of Defense, 1983.) Цей звіт, який, за словами його авторів, було підготовлено всього за ЗО днів, не взяв до уваги думок або оглядів з боку наукової спільноти, за виключенням одного прибічника детектора брехні. Звіти АНБ і БТО збігаються лише в одному (хоча БТО і робить це обережно): випробування на детекторі найбільш ефективні при розслідуванні окремих кримінальних злочинів. (Трохи згодом я поясню відмінність оцінок в звітах БТО і АНБ щодо переконливості цього твердження і використання детектора брехні для надання допусків до секретної роботи і в контррозвідці.)

У звіті БТО немає єдиного або простого висновку, який можна було б перекласти мовою закону. Як можна було очікувати, точність детектора брехні (так само, як й інших технік з виявлення брехні) залежить від природи брехні, самого брехуна і дослідника брехні (хоча в звіті БТО не використовуються подібні терміни). Точність детектора брехні залежить від способу формулювання питань, уміння оператора складати такі питання і від того, як обраховуються й інтерпретуються сигнали детектора брехні.

  К началу