.
  

© П. Екман

Точність детектора брехні

««« Початок

Вивчення точності детектора брехні

Дослідницькі підходи до вивчення точності детектора брехні розрізняються ступенем їхньої надійності. Польові дослідження спрямовані на реальні події, які справді мали місце. Аналогічні дослідження стосуються штучно створених ситуацій. Польові й аналогічні дослідження немов у дзеркалі відображають переваги і недоліки один одного. У польових дослідженнях підозрювані дійсно переживають за результат випробувань і таким чином виявляють сильні емоції. Інша перевага цих досліджень полягає у вивченні справжніх учасників подій, а не студентів-першокурсників.

Слабкість польових досліджень полягає в незнанні базової істини. Безперечно, знання базової істини і є головною перевагою аналогічних досліджень, в яких дослідник сам визначає, хто буде брехати, а хто говоритиме правду. Слабкість аналогічних досліджень полягає в тому, що «підозрюваних» не турбує важливість свідчень, а тому відповідні емоції вони виявляють рідко. Крім того, несправжні «підозрювані» зазвичай зовсім не схожі на тих, хто проходить випробування на детекторі брехні.

Польові дослідження

Чому ж в польових дослідженнях так важко встановити критерій типу базової істини? Люди, які справді є підозрюваними у скоєнні злочину, випробовуються на детекторі брехні в рамках слідства, а не наукового дослідження. Під час слідства надходить інформація: підозрювані зізналися або ні, винні або невинні, або навіть справу може бути взагалі закрито. Здавалося б, маючи таку інформацію, легше встановити базову істину, проте це не так. Наведу цитату зі звіту БТО.

«Справи зазвичай закривають не внаслідок встановлення невинності, а швидше внаслідок недостатності доказів. Якщо присяжні виправдовують підсудного, то все одно неможливо повною мірою визначити, переконані вони в його безневинності або їм просто не вистачило доказів визнати його винним. Існує безліч заяв підсудних, які фактично є зізнаннями в скоєнні (менш серйозних) злочинів; як зауважує Рескін, навряд чи можна інтерпретувати подібні заяви як спробу приховати більш серйозний злочин, у зв’язку з яким було висунуто звинувачення. Використання детектора брехні в практиці кримінального судочинства пов’язане з безліччю помилок (недовіри правді) у разі засудження та (довіри до брехні) у разі закриття справи». (ОТА report, р. 50.)

Здається, ці проблеми можна було б розв’язати, скликавши комісію, що складалася б з кваліфікованих фахівців і виносила обґрунтовані рішення про вину чи невинуватість. Однак фахівці не завжди доходять згоди, а якщо навіть це і відбувається, вони все одно невпевнені у власній правоті. Навіть зізнання обвинуваченого не завжди вирішує проблему. Іноді абсолютно невинні люди визнають себе винними, а дійсні підтверджені зізнання дають базову істину в дуже малій кількості справ, у яких використовується детектор брехні. Недоліком польових досліджень є відсутність проведення оцінки вибірки, тобто не визначається типовість обраних для дослідження випадків.

Аналогічні дослідження

Аналогічні дослідження теж не позбавлені проблем, проте вони полягають в іншому. Цим дослідженням притаманна абсолютна впевненість у базовій істині, оскільки дослідник сам призначає, кому бути «злочинцем», а кому невинним. Проблема полягає у тому, чи може умовний злочин схвилювати людину так само, як справжній? Дослідники, що ставлять подібні експерименти, намагаються зацікавити учасників якою-небудь винагородою у разі, якщо ті не будуть викриті детектором брехні. Іноді відбувається і зворотне: випробуваним загрожують покаранням у разі виявлення брехні, але за етичними мотивами покарання такого роду є вкрай незначними (наприклад, відмова у подяці за участь в експерименті). Практично всі, хто використовує техніку контрольних питань, вдаються в своїх аналогічних дослідженнях до варіанту умовного злочину, описаного Рескіним.

«Деяким випробовуваним повідомляють про те, що в сусідньому офісі хтось украв обручку. Їм пропонують пройти тест на детекторі брехні, щоб переконатися, що вони не брали участь у цій крадіжці. Крім того, якщо їх свідчення будуть визнані детектором брехні правдивими, вони отримають матеріальну винагороду. Іншим випробуваним розповідають про те, як і який злочин вони нібито вчинили... (Виманили секретарку з офісу, зайшли туди, обшукали стіл, знайшли обручку і пішли.) їх просять нікому не розкривати факту участі в експерименті і мати напоготові алібі. Також їх просять не розкривати подробиць злочину перед оператором детектора брехні, бо якщо він про це дізнається, вони не отримають обіцяної винагороди (10 доларів)». (David С. Raskin, The Scientific Basis of Polygraph Techniques and Their Uses in the Judicial Process // Reconstructing the Past: The Role of Psychologists in Criminal Trials. Під ред. E.Trankell. Stockholm: Norstedt and Soners, 1982, p. 330.)

Люди намагаються зобразити із себе справжніх злочинців, і тому неминуче постає питання про емоції, які супроводжують обман. Оскільки детектор брехні відзначає емоційне збудження, то вчинення умовного злочину допоможе оцінити точність детектора брехні тільки тоді, коли в людині вирують ті ж емоції, що й у справжнього злочинця. У момент виголошення неправди у людини можуть проявитися три емоції, і для кожної з них я дав пояснення з приводу їх інтенсивності. Цікаво, чи будуть емоції, викликані умовним злочином, вчиненим заради перевірки точності детектора брехні, схожі на емоції, що виникають під час скоєння справжнього злочину?

Жах викриття. Те, що в даний момент поставлено на карту, сильніше за все визначає ступінь жаху перед розкриттям брехні. Я зробив припущення: що більшою є винагорода за успіх і що вагомішим покарання за невдачу, то сильніше відчувається жах бути викритим. І з цієї пари обставин, мабуть, більш ґрунтовно діє тяжкість покарання. Вона буде впливати і на людину, що говорить правду через побоювання, як би її слова не витлумачили неправильно, і на брехуна через жах викриття. Обидва постраждають через одне і те саме почуття. Але при здійсненні умовного злочину нагорода невелика, а покарання, як правило, і зовсім відсутнє; тому ні брехун, ні правдива людина не відчувають жаху викриття. Можливо, учасники випробувань трохи турбуються про отримання винагороди, але ця емоція практично ніщо у порівнянні із жахом брехуна або невинної людини під час розслідування дійсних злочинів.

Докори сумління. Почуття провини безумовно посилюється, але воно не є таким інтенсивним при вчиненні умовного злочину, адже брехня в даному разі є дозволеною, потрібна і навіть необхідна для проведення конкретної роботи. При вчиненні умовного злочину брехуну зазвичай говорять, що він повинен збрехати заради науки. Тому умовні брехуни не відчувають провини за свій обман.

Захоплення від обдурювання. Збудження від виклику, тобто від можливості перехитрити когось, брехун відчуває особливо сильно, якщо має репутацію невдалого брехуна. Обдурити детектор брехні, безсумнівно, здається дуже заманливим, і ця емоція буває дуже сильною, якщо, звичайно, відсутні інші — жах або провина, — які можуть розпорошити її.

Ще до ознайомлення з моїм аналізом випробувань на детекторі брехні Рескін запевняв мене, що саме бажання кинути виклик видає брехуна, а не захоплення від обдурювання і не жах викриття. Це не зовсім збігається з моїми переконаннями, зате посилює мої аргументи на користь того, що емоції, які супроводжують умовний злочин, не можуть бути гідним аналогом емоцій, які супроводжують справжній злочин, коли на карту у винних і невинних поставлено надто багато.

Крім того, тільки брехун, а не правдива людина, може відчувати захоплення від обдурювання.

З вищенаведеного аналізу випливає, що умовні злочини можуть адекватно генерувати тільки одну з трьох емоцій, які можна було б очікувати під час дослідження цього злочину, а саме захоплення від обдурювання. Більше того, емоцію цю відчувають, як правило, тільки брехуни. Оскільки в аналогічному дослідженні сильне емоційне збудження буде відчувати тільки брехун, то викриття виявиться досить легким, в усякому разі, набагато легшим, ніж при розслідуванні цих злочинів, коли людина, що говорить правду, схильна відчувати ті самі емоції, що і брехун. Тому використання умовних злочинів сприяє переоцінці точності роботи детектора брехні.

Гібридні дослідження

Існує ще один вид досліджень, завдяки яким намагаються уникнути вад польових і аналогічних досліджень шляхом комбінації їх переваг. У таких гібридних дослідженнях експериментатор створює ситуацію, в якій можливе вчинення злочину. В аналогічних дослідженнях немає сумнівів у базовій істині, а в польових дослідженнях на карту поставлено достатньо багато як для брехуна, так і для невинної людини. Саме це було покладено в основу гібридного дослідження, проведеного Нетцер Дає (Netzer Daie), співробітником відділу наукових розслідувань ізраїльської поліції в Єрусалимі. Брехня була «...справжньою, а не імітованою ... випробовувані вірили, що слідчий не знає, хто саме скоїв злочин; вони (були) зосереджені на результатах проведених випробувань;... а оператор детектора брехні не знав співвідношення кількості винних і невинних у даному дослідженні». (Avital Ginton, Netzer Daie, Eitan Elaad, Gershon Ben-Shakar. A Method for Evaluating the Use of the Polygraph in a Real-Life Situation // Journal of Applied Psychology, 67, 1982, p. 132.)

Випробовували ізраїльських поліцейських (всього 21 особу), які вже пройшли тест «запропонований як необхідний кваліфікаційний. Піддослідних попросили переглянути свої відповіді на тести, що забезпечувало можливість шахрайства, тобто перегляду пер винних відповідей. Папір, однак, було заздалегідь оброблено так, що будь-які виправлення легко виявлялися. Сім учасників експерименту дійсно змінили початкові відповіді. Потім їм повідомили, що вони підозрюються у шахрайстві, і запропонували пройти випробування на детекторі. Кар’єра поліцейських тепер залежала від результатів цього випробування». (Звіт ОТА, р. 132.)

Треба було враховувати і те, що поліцейські можуть відмовитися від випробувань на детекторі брехні (у кримінальних розслідуваннях такі випробування проводяться лише за згодою підозрюваних, і вимога подібної згоди є неприпустимою). В результаті троє з семи ошуканців зізналися, один і ще двоє невинних відмовилися пройти випробування на детекторі, а одного викрити не вдалося.

Ось іще один спосіб застосування детектора брехні — іноді досить лише тільки загрози подібного випробування, щоб змусити винного зізнатися в скоєному. З іншого боку, відмова пройти випробування ще не доводить провини підозрюваного.

Зрештою випробування на детекторі брехні проходили тільки 15 поліцейських із 21, тобто 3 брехливих і 12 чесних поліцейських. У ході випробування застосовувалася техніка контрольних питань, на якій і попалися обидва брехуни, але помилково були викриті у брехні ще двоє правдивих поліцейських.

Однак жодних висновків з цього дослідження зробити все-таки не можна, бо в ньому були задіяні дуже мало учасників. Втім, подібні гібридні дослідження можуть виявитися дуже корисними, незважаючи на етичні проблеми, що при цьому виникають, оскільки людей змушують брехати і шахраювати. Але ізраїльські дослідники вважали свій досвід цілком законним, оскільки не сумнівалися у важливості правильної оцінки роботи детектора. «Тисячі людей щорічно проходять випробування на детекторі брехні ... і на підставі таких випробувань виносяться важливі рішення. Проте надійність цього інструменту не відома ...». (Avital Ginton, Netzer Daie, Eitan Elaad, Gershon Ben-Shakar. A Method for Evaluating the Use of the Polygraph in a Real-Life Situation //Journal of Applied Psychology, 67, 1982, p. 136.) Можливо, до подібних досліджень поки дійсно краще залучати тільки поліцейських, оскільки сама їхня робота вже передбачає певний ризик, крім того, вони взагалі працюють з подібною технікою більше, ніж будь-хто інший. Потужність таких гібридних досліджень полягає в їх автентичності. Деякі поліцейські дійсно шахраюють на випробуваннях. «Засекречені внутрішні розслідування високопоставлених чиновників ФБР показали, що кілька сотень службовців шахраювали при випробуваннях на отримання бажаних посад таємних агентів». (Jack Anderson, San Francisco Chronicle, May 21, 1984.) Цей гібридний експеримент в Ізраїлі не був грою. Це не було змагання в обдурюванні дослідників. Жах викриття мав бути досить сильним і, принаймні, дехто мав відчувати провину за свій обман, оскільки на карту було поставлено репутацію (а може, і кар’єру).

Результати наукових досліджень

Мінімальним науковим стандартам відповідали 10 польових досліджень і 14 аналогічних досліджень, в яких використовували техніку контрольних питань, а також 6 аналогічних досліджень, в яких застосовували тест на обізнаність винного.

Інформацію про відповідність досліджень науковим стандартам я запозичив зі звіту БТО. Ліккен наголосив, що вірить тим польовим дослідженням, на які посилається БТО, але в цілому вважає оцінку таких досліджень завищеною, оскільки вони були вибірковими. При підведенні підсумків в звіті БТО не враховано жодних результатів використання тестів на обізнаність винного. Я навів їх для того, щоб читач міг порівняти результати застосування обох технік. Для цього я використовував усі результати досліджень із звіту БТО за винятком експерименту Тімма, в якому взагалі не було невинних підозрюваних. Я скористався даними першого тесту дослідження Баллуна і Холмса, а також даними EDR з дослідження Бредлі і Янісса. (H.W. Timm, Analyzing Deception from Respiration Patterns // Journal of Political Science and Administration 10, 1982, pp. 47-51; K.D. Balloun, D.S. Holmes, Effects of Repeated Examinations on the Ability to Detect Guilt with a Polygraphic Examination: A Laboratory Experiment with a Real Crime // Journal of Applied Psychology, 64, 1979, pp. 316-322; M.T. Bradley and M.P. Janisse, Accuracy Demonstrations, Threat, and the Detection of Deception: Cardiovascular, Eiectrodermal and Pupillary Measures // Psychophysiology, 18, 1981, pp. 307-314.)

Наведена далі схема, яку зроблено на підставі цих досліджень, демонструє, що детектор брехні дійсно працює. Детектор частіше ловить, ніж пропускає, шахраїв, хоча трапляються помилки. Кількість помилок (і їхній характер) залежить від того, які дослідження проводять (польові або аналогічні), яку техніку (контрольних запитань або на обізнаність винного) застосовують і якими були особливості кожного проведеного дослідження.

детектор брехні

В цілому можна зробити наступні висновки.

Точність детектора брехні

1. Точність польових досліджень значно вища, ніж аналогічних. Багато факторів впливає на точність оцінки. До того ж у польових дослідженнях емоційне збудження набагато сильніше, а підозрювані менш підготовлені до тестів, проте тут базова істина і типовість вибірки є менш визначеними.

2. Ймовірність помилок недовіри правді більше притаманна аналогічним дослідженням, за винятком випадків застосування тесту на обізнаність винного. Тому існує нагальна потреба подальших досліджень, особливо польових і гібридних, із застосуванням цього тесту.

3. Ймовірність помилок довіри до брехні дуже висока, а під час використання тесту на обізнаність винного є особливо високою.

Графік на рис. дає середні показники, які не завжди точно відображають діапазони результатів дослідження. Брехунів вірно ідентифікують в межах 71-99% випадків в польових дослідженнях, в аналогічних дослідженнях із застосуванням техніки контрольних питань в межах 35-100%, в аналогічних дослідженнях із застосуванням тесту на обізнаність винного в межах 61-95%. Правдивих людей вірно ідентифікують: у польових дослідженнях в межах 63-94%, в аналогічних дослідженнях із застосуванням техніки контрольних питань в межах 32-91%, в аналогічних дослідженнях із застосуванням тесту на обізнаність винного в межах 80-100%. Правдивих людей помилково ідентифікують: у польових дослідженнях в межах 0-75%, в аналогічних дослідженнях із застосуванням техніки контрольних питань в межах 2-51%, в аналогічних дослідженнях із застосуванням тесту на обізнаність винного в межах 0-12%. Брехунів помилково ідентифікують: у польових дослідженнях в межах 0-29%, в аналогічних дослідженнях із застосуванням техніки контрольних питань в межах 0-29%, в аналогічних дослідженнях із застосуванням тесту на обізнаність винного в межах 5-39%.

Хоча Рескін вважає оцінку точності роботи детектора брехні заниженою, а Ліккен — завищеною, проте вони згодні з наведеними трьома висновками. Розбіжності залишаються тільки щодо вірогідності результатів випробувань на детекторі брехні. Чи легше психопатам уникнути викриття на детекторі брехні? Щодо техніки контрольних питань докази є вельми суперечливими. Ліккен вважає, що психопата легше зловити на обмані, використовуючи тест на обізнаність винного. Аргументи Ліккена ґрунтуються на тому, що, хоча психопати і не виявляють жаху викриття чи захоплення від обдурювання (як я це називаю), вже саме знання відповідної реакції на питання призводить до змін у діяльності ВНС. Втім, до цих пір ще не було проведено жодного дослідження, яке оцінювало б те, як працює тест на обізнаність винного щодо психопатів. Для цього потрібно провести подальші дослідження поведінки не тільки психопатів, але й здорових людей, які демонструють досить слабку емоційну реакцію під час випробування на детекторі брехні.

Наскільки успішними можуть бути контрзаходи — навмисні дії брехунів для уникнення викриття під час тесту на детекторі брехні?

Знову таки, для цього необхідні подальші дослідження. Припускаю, що деяка кількість брехунів досягне успіху у своїх спробах уникнути викриття, застосовуючи контрзаходи. Це цілком ймовірно за умов тривалого спеціального тренування контрзаходів із використанням складних технологій. А оскільки ніхто не знає, чи добре натреновані сучасні шпигуни, то було б нерозумним припускати, що вони не навчені взагалі таким контрзаходам. Подейкують, що в країнах Східної Європи існували навіть спеціальні школи, в яких агентів навчали, як обдурити перевірку на детекторі брехні. У цьому начебто зізнався агент КДБ, який, ймовірно, не дуже добре вчився в такій школі.

У підсумковому параграфі звіту БТО стверджується, що дослідження детектора брехні визнають «...цінність тестування на детекторі як доповнення до традиційних методів розслідування окремих кримінальних злочинів ...» (ОТА report, р. 102.) Проте я думаю, що можна трохи відійти від цього обережного висновку і зберегти деякий консенсус між основними протагоністами.

Більшу вагу варто надавати тим результатам випробувань, в яких припускається, що підозрюваний говорить правду, а не тим, в яких передбачається, що він бреше. Якщо докази є сумнівними, то слідчому краще зняти звинувачення на адресу підозрюваного, свідчення якого вважаються правдивими за результатами тесту на детекторі брехні. Рескін і його співавтори вважають, що таке припущення є виправданим, тільки якщо використовується техніка контрольних питань, оскільки саме вона дає невелику кількість помилок довіри брехні. Натомість Ліккен вважає, що техніка контрольних питань не повинна застосовуватися взагалі і в кримінальних розслідуваннях має сенс лише тест на обізнаність винного.

Коли результати випробування на детекторі свідчать про наявність брехні, це ще зовсім не означає «достатню підставу для звинувачення. ... Викриття брехні за тестами на детекторі брехні варто вважати лише підставою для продовження слідства...» (Доповідь Девіда Рескіна на слуханнях S.1845 конституційного підкомітету в Сенаті США 19 вересня 1978 p., ст. 14.) Ліккен погоджується з цією цитатою з доповіді Рескіна, проте тільки стосовно тесту на обізнаність винного, а не техніки контрольних питань.

Точність результатів випробування на детекторі брехні під час прийняття на роботу не можна оцінити з огляду на припущення, що вона є такою ж, як і в подібних дослідженнях для випробувань

А тепер розглянемо інші випадки використання детектора брехні, щодо яких точаться суперечки.

  К началу  

Канал в Telegram: @PsyfactorOrg
 
.
   

© Copyright by Psyfactor 2001-2018.
© Полное или частичное использование материалов сайта допускается при наличии активной ссылки на Psyfactor.org. Использование материалов в off-line изданиях возможно только с разрешения администрации.
Контакты | Реклама на сайте | Статистика | Вход для авторов