.
  

© П. Екман

Випробування на детекторі брехні під час прийняття на роботу

««« Початок

Звіт БТО, Рескін і Ліккен одностайно і категорично протестують проти застосування детектора брехні для попереднього випробування під час прийняття на роботу. З іншого боку, це улюблена методика багатьох роботодавців, професійних операторів детектора брехні і навіть багатьох державних чиновників, особливо в розвідувальних управліннях. Хоча детектор брехні найчастіше використовують саме під час прийняття на роботу, наукові дослідження, присвячені тому, наскільки точно він виявляє брехню кандидатів, ще не проводилися. Очевидно, що визначити базову істину в польових дослідженнях не так вже й легко. Одним зі способів такого визначення базової істини могло б стати вивчення ситуації, коли приймають усіх кандидатів незалежно від результатів випробувань, а потім встановлюють за ними робочий нагляд. Іншим способом визначення базової істини могло б бути докладне дослідження минулої трудової діяльності кандидатів з метою визначення, що і як вони збрехали про своє минуле. Але такі дослідження коштували б дуже і дуже дорого. Поки ж на цю тему було проведено лише два аналогічних дослідження, одне показало високу точність результатів випробувань на детекторі, інше — низьку.

Судження про ці два дослідження я взяв зі звіту БТО (ОТА report, pp. 75-76.) Ті, хто використовує детектор під час прийняття на роботу, вважають ці дослідження важливими і надійними. Навіть якщо ці дослідження є саме такими, я вважаю, що варто заявити про відсутність наукової основи для висновків про точність результатів випробувань на детекторі брехні під час прийняття на роботу — треба провести не два, а значно більше досліджень для вирішення цього суперечливого і важливого питання.

Точність випробувань на детекторі брехні під час прийняття на роботу не можна оцінити з огляду на припущення, що вона є такою ж, як і в подібних дослідженнях для випробовувань на детекторі брехні в кримінальній практиці (див. попередній графік). Адже тут випробування проходять зовсім інші люди, також іншими є самі дослідники і застосовувані ними технології. Кандидати зобов’язані пройти тест для того, щоб отримати роботу, а підозрювані можуть вибирати, проходити цей тест чи ні, причому відмова від тексту ніяк проти них не свідчитиме.

Рескін вважає, що попереднє тестування на детекторі брехні під час прийняття на роботу «...є примусовим і, ймовірно, викликає почуття обурення, яке може сильно вплинути на точність результатів». (Доповідь Девіда Рескіна на слуханнях S.1845 конституційного підкомітету в Сенаті CLIIA 19 вересня 1978 p., ст. 17.) Ставки в обох випадках також дуже різні. Покарання за викриття брехні в тестуванні під час прийняття на роботу набагато менше, ніж у кримінальних справах. А оскільки ставки нижче, то й жах викриття не такий сильний, а тому зловити брехунів важче. Однак чесні й дуже охочі отримати роботу люди можуть злякатися, що їх оцінять неправильно, і саме через це їхній переляк можуть оцінити помилково.

Контраргумент захисників використання детектора брехні під час прийняття на роботу полягає в тому, що ця техніка робить свою справу. Безліч кандидатів після такого випробування зізнаються у скоєнні вчинків, про які вони ніколи не обмовилися б до випробування на детекторі брехні. Це практичний аргумент. І не має значення, наскільки точно детектор виявляє брехунів, якщо в підсумку все одно знаходять тих, кого не треба брати на роботу. Отже, детектор корисний. Ліккен заперечує, що такі заяви про практичність можуть виявитися невірними. (David Lykken. A Tremor in the Blood, chap. 15.) Кількість зроблених неприємних зізнань може перевищувати реальний стан справ, а деякі з цих зізнань можуть виявитися фальшивими, які було зроблено під тиском. Більше того, неприємні зізнання людей, через які їх не прийняли на роботу, могли статися зовсім не від переляку перед детектором брехні. Без точних досліджень у цій галузі неможливо дізнатися ні про те, скільки людей з тих, які провалилися на таких випробуваннях, є насправді чесними, ні про те, скільки людей з тих, які пройшли цей тест, потім обкрадають своїх роботодавців.

Підготовлений Рескіним психолог Гордон Барланд (Gordon Barland) наводить зовсім інші висновки на користь застосування детектора брехні під час прийняття на роботу. Барланд вивчив 400 кандидатів на роботу, таких як водії вантажівок, касири, комірники тощо, яких роботодавці направили до приватних фірм для проходження випробувань на детекторі брехні. Половина з 155 кандидатів, визначених як брехуни, зізналися в цьому відразу ж після оголошення результатів випробувань. Тимчасом Барланд виявив, що роботодавці, навіть не чекаючи результатів, вже прийняли на роботу 58% цих брехунів. «Багато роботодавців вдаються до випробувань на детекторі брехні не для того, щоб вирішити, брати чи не брати людину на роботу, а скоріше для того, щоб визначити, яку посаду запропонувати кандидатові. Наприклад, якщо з’ясується, що кандидат є алкоголіком, то його візьмуть докером, а не водієм». (Gordon Н. Barland, A Survey of the Effects of the Polygraph in Screening Utah Job Applicants: Preliminary Results // Polygraph, 6, December 1977, p. 321.)

Барланд справедливо вказує на те, що найбільший інтерес представляють ті 78 людей, яких було визначено як брехунів, проте вони не визнали цього, оскільки могли виявитися жертвами помилок недовіри правді. Науковець повідомив, що 66% з них було прийнято на роботу. Проте невідомо, взяли їх саме на ту посаду, на яку вони хотіли влаштуватися, або ж результати випробувань все ж завадили їм у цьому. Більшість з тих, кому відмовили у прийнятті на роботу і які заперечували свою брехню (незважаючи на протилежний висновок детектора брехні), була відбракована за результатами попередньої співбесіди ще до випробування на детекторі брехні. «Тільки дуже невелика частина (менше 10%) кандидатів, яких було визначено брехунами і які не визнали цього, була забракована потенційними роботодавцями саме на підставі випробувань на детекторі брехні». (Gordon Н. Barland, A Survey of the Effects of the Polygraph in Screening Utah Job Applicants: Preliminary Results // Polygraph, 6, December 1977, p. 321.)

Як ставитися до цих менше 10% людей і до завданої шкоди, залежить від базової частки брехунів. Базова частка — це деяка група людей з певною характеристикою. Наприклад, базова норма винних серед підозрюваних в кримінальних злочинах, які проходять випробування на детекторі брехні, дуже висока і сягає 50%. Випробування на детекторі брехні проходять не всі, а тільки невелика група підозрюваних в кримінальних злочинах. За дослідженнями Барланда базова норма брехунів серед кандидатів на роботу складає близько 20%. Приблизно один з п’яти кандидатів бреше під час випробування на детекторі брехні, що згодом може викрити і позбавити його шансів отримати бажану роботу.

Якщо навіть визнати, що детектор брехні насправді більш точний, ніж це здається, то при базовій нормі 20% існує ймовірність небажаних помилкових результатів. Рескін, заперечуючи застосування попереднього випробування на детекторі під час прийняття на роботу, оцінює результативність детектора брехні на рівні 90%, тобто дещо вище, ніж це є насправді.

«Виходячи з цих міркувань, попередні випробування на детекторі брехні під час прийняття на роботу мали б такі результати (з розрахунку на 1000 кандидатів): з 200 брехунів 180 були б вірно визначені як брехуни, 20 були б невірно визначені як правдиві особи; з 800 правдивих осіб 720 були б справедливо визначені як чесні особи, а 80 були б помилково визначені як брехуни. Тобто з 260 осіб, визначених як брехуни, 80 насправді були б правдивими. Таким чином, з усіх визнаних брехунами людей виявилося би 31% правдивих людей. Це дуже висока норма [помилок недовіри правді] для негативного висновку про прийняття на роботу, якщо детектор брехні використовують ЯК основу для прийняття таких рішень. Подібних результатів не було б у кримінальних розслідуваннях, оскільки базова норма брехні там становить 50% і більше, і така точність техніки не спричинила б такого високого рівня помилок». (Доповідь Девіда Рескіна на слуханнях S.1845 конституційного підкомітету в Сенаті СІЛА 19 вересня 1978, ст. 21.)

Тут можна було б навести наступний контраргумент:

20% оцінка може виявитися заниженою для базової норми брехунів серед кандидатів на роботу. Цей результат грунтується тільки на одному дослідженні кандидатів, яке було проведено в штаті Юта. Цілком можливо, що в штатах з меншою кількістю мормонів відсоток брехунів буде вищим. Однак навіть якщо він сягне 50%, противники попереднього випробування можуть сказати, що без доказів дійсної точності детектора брехні не можна робити жодних висновків. Ця точність, ймовірно, значно менше 90%.

Насправді точність детекторних випробувань взагалі не має значення. Випробування або тільки його загроза змушує людей робити зізнання, які за інших обставин вони ніколи не зробили б. Висновок знову зводиться до того, що без вивчення точності випробувань на детекторі брехні неможливо визначити кількість людей, які влаштувалися на роботу і не зізнались у вчинках, які зрештою можуть зашкодити роботодавцю.

Відносна користь детектора брехні полягає в періодичному випробуванні тих людей, яких вже взяли на роботу. Для такого способу застосування детектора справедливими є усі ті критичні зауваження, які стосуються попередньої співбесіди під час прийняття на роботу.

  К началу  

Канал в Telegram: @PsyfactorOrg
 
.
   

© Copyright by Psyfactor 2001-2018.
© Полное или частичное использование материалов сайта допускается при наличии активной ссылки на Psyfactor.org. Использование материалов в off-line изданиях возможно только с разрешения администрации.
Контакты | Реклама на сайте | Статистика | Вход для авторов