.
  

© П. Екман

Випробування на детекторі брехні з метою виявлення шпигунів

««« Початок

«Армійський сержант, який володів доступом до секретних шифрів, наймався на цивільну посаду [в розвідувальному підрозділі] . Під час випробувань на детекторі брехні він постійно реагував на релевантні питання. В подальшій бесіді він зізнався в деяких проступках та протиправних діях. Оператор детектора помітив незмінну специфічну реакцію під час відповідей на релевантні питання, і за кілька тижнів сержанту запропонували пройти випробування ще раз. Ситуація повторилася. Його позбавили допуску до секретних документів, і почалося слідство. Через деякий час його знайшли мертвим у власній машині. Згодом було встановлено, що він займався шпигунською діяльністю на користь Радянського Союзу». (N. Garwood and М. Ansley, The accuracy and utility of polygraph testing, Dept, of Defense (Washington, D.C.), 1984.)

У звіті Агентства національної безпеки про застосування детектора брехні наводиться чимало інших прикладів виявлення шпигунів під час випробування на детекторі брехні, коли вони намагалися влаштуватися на роботу. Можливо, що деяким чесним і порядним людям не вдавалося пройти такий тест. АНБ не дає жодної інформації про те, скільки шпигунів було виявлено взагалі і скільки з них успішно пройшло тестування на детекторі брехні. Проте повідомляється про те, скільком людям було відмовлено у роботі через різного роду зізнання, зокрема вживання наркотиків, підривна діяльність, кримінальне минуле тощо. В одному звіті повідомляється про випробування 2902 кандидатів на роботу з допуском до секретної інформації. 43% кандидатів було визначено правдивими особами, проте згодом з’ясувалося, що 17 осіб з цих 2902 кандидатів приховали ганебну для них інформацію. Таким чином, відома частка помилок довіри до брехні склала менше 1 % (17 з 2902). 21 % кандидатів провалили випробування і згодом дали такі важливі зізнання, які завадили їм отримати бажану посаду. 24% кандидатів провалили випробування і згодом зізналися у незначних порушеннях, які не завадили їм отримати бажану роботу. Проте 8% кандидатів провалили випробування і згодом не зробили жодних зізнань.

Саме ці 8% можуть вважатися показником помилки недовіри до правди. АНБ не згадує про них у своєму звіті, проте я обчислив цей відсоток на підставі даних, наведених у цьому звіті. АНБ підкреслює, що детектор брехні є лише одним із інструментів, який допомагає визначити, кого варто взяти на роботу, а кого ні. З тими, хто не витримав випробування на детекторі брехні, проводять співбесіди, щоб визначити причини невдач. Гордон Барланд повідомляв, що АНБ не бере на роботу людей, якщо не вдається знайти пояснень їх поразки під час випробування на детекторі брехні.

Потрібно пам’ятати, що ці дані свідчать лише про корисність, а не про точність. Без даних про точність неможливо визначити, скільки талановитих брехунів знаходиться в даний час на роботі в АНБ. В АНБ переконані, що їх не більше 1%, проте немає жодних досліджень, які б підтвердили це. Спеціалісти з АНБ можуть сподіватися на те, що детектор не пропускає жодного брехуна, однак вони не впевнені у цьому. У звіті БТО наголошується, що «ті особи, яких федеральний уряд бажав б виявити понад усе (наприклад, в інтересах національної безпеки), можуть бути найбільш мотивованими і, ймовірно, найкраще тренованими в способах уникнення подібного виявлення». (ОТА report, р. 100.) Без спеціальних досліджень, спрямованих на вивчення точності роботи детектора, не можна бути абсолютно впевненим у визначенні кількості можливих помилок довіри до брехні. Дослідження точності провести дуже важко, однак можливо. Наприклад, можна провести гібридні дослідження, подібні вже згадуваному мною експерименту ізраїльської поліції.

Чи можна обдурити детектор брехні за допомогою контрзаходів? Під контрзаходами я розумію фізичну діяльність, зокрема стискання язика зубами, використання медикаментів, застосування гіпнозу і керування біологічними реакціями. Проводилися дослідження, які підтверджують, що подібні контрзаходи деякою мірою спрацьовують. Отже, національна безпека може зазнати неабияких збитків, якщо хоча б одного шпигуна не буде виявлено, — тобто відбудеться помилка довіри до брехні. Саме тому в даній галузі необхідні подальші дослідження. Об’єктом цих досліджень повинні бути «шпигуни», які використовують контрзаходи для обдурювання детектора брехні (створені за підтримки експертів, технічного обладнання і багатомісячного тренування), тобто володіють здібностями і можливостями справжніх шпигунів. Доктор Джон Бірі III (John Beary III), який колись працював помічником міністра оборони США з питань захисту здоров’я, «...попереджав співробітників Пентагону, що, покладаючись на детектор брехні, вони створюють загрозу, а не захищають національну безпеку. Я вже зазначав, що Радянський Союз створив професійну школу в одній з країн Східної Європи, в якій навчають шпигунів обдурювати детектор брехні. Оскільки багато співробітників Міністерства оборони цілковито довіряють детектору брехні, то у них виникає помилкове відчуття безпеки, що спрощує проникнення в Пентагон радянського шпигуна». (Daniel Rapoprt. То Tell the Truth // The Washingtinian, February 1984, p. 80.) Отже, постає питання: чому за даними звіту БТО в АНБ проводяться лише незначні дослідження контрзаходів.

Скільки з цих 8%, яких визначили брехунами, але вони заперечували це (за моїми підрахунками це 245 осіб), були дійсно брехунами і скільки з них насправді говорили правду? Знову ж таки відповісти на це питання можна тільки після спеціальних досліджень з оцінки точності отриманих результатів.

Існує лише одне дослідження точності (відповідно до звіту БТО про діяльність АНБ і ЦРУ), а саме аналогічне дослідження за участі студентів. Стосовно цих досліджень існують сумніви щодо критерію про базову істину, до того ж запитання аж ніяк не пов’язані з національною безпекою. Невідомо, чому таке важливе питання так мало досліджується. Навіть якщо залишити осторонь помилки недовіри до правди, все ж варто було б, особливо з огляду на такі високі ставки, повною мірою зосередитися на помилках довіри до брехні.

Безсумнівно, що навіть незважаючи на точність результатів, використання детектора брехні є надзвичайно корисним у відборі людей, які домагаються роботи з доступом до секретної інформації, витік якої до того ж загрожує національній безпеці. Заступник помічника Генерального прокурора США генерал Річард К. Віллард (Richard К. Willard) висловився про це так: «Навіть якщо застосування детектора брехні може несправедливо відкинути тих кандидатів, які насправді гідні роботи, все ж набагато важливіше уникнути прийняття на роботу тих, хто загрожуватиме національній безпеці» (Заява Річарда К. Вілларда для Підкомітету законодавства і національної безпеки Комітету урядових операцій Палати представників США, Жовтень 19, 1983, препринт, ст. 36.) Ліккен заперечує застосування детектора брехні в коментарі до рішення уряду Великої Британії про застосування детектора брехні в роботі організацій, пов’язаних із секретною інформацією: «Окрім шкоди для кар’єри і репутації невинних людей, результатом такого рішення, схоже, буде ще й втрата урядом деяких з найбільш сумлінних цивільних чиновників. ...Оскільки існує тенденція до більш дорогих і ефективних способів забезпечення безпеки, то після впровадження детектора брехні це рішення може суттєво полегшити проникнення в секретні служби іноземних агентів, навчених обдурювати детектор брехні. (David Lykken, Polygraphic Interrogation // Nature, February 23, 1984, pp. 681-684.)

  К началу  

Канал в Telegram: @PsyfactorOrg
 
.
   

© Copyright by Psyfactor 2001-2018.
© Полное или частичное использование материалов сайта допускается при наличии активной ссылки на Psyfactor.org. Использование материалов в off-line изданиях возможно только с разрешения администрации.
Контакты | Реклама на сайте | Статистика | Вход для авторов