.
  

© А.А. Ткаченко

Непридуманное. Психологические эссе

Де живе сонечко
(24.06.2013)

Пройшов теплий рясний літній дощ, виглянуло сонечко і з’явилась величезна на півнеба райдуга. Наближався вечір, але сонце ще яскраво світило і на фоні райдуги це був справжній шедевр картини природи.

Маленький Санька до свого трирічного віку вже не раз задумувався над важливим питанням — куди увечері сідає сонечко і ховається на ніч? Ця думка була для нього настільки важливою, що він вирішив нарешті це з’ясувати. Поділившись своєю ідеєю із старшим братиком, він взяв торбинку з шматком хліба з маслом, пересипаним цукром і вони мерщій вирушили у дорогу, щоб встигнути, поки сонечко не сховалось. Старший братик швидко погодився, але не тому, що розділяв санькову ідею, а тому, що просто переживав за молодшого, бо знав, що навряд чи вдасться його переконати цього не робити.

Сонце сідало за невеликий гайок на горбі за струмком навпроти їхнього будинку. Хлопчики швиденько спустились до струмка, ловко його перескочили по добре відомим камінцям і вузькою стежкою між дерев хутко піднялись нагору, вийшли на узлісся, перетнули польову дорогу і потрапили на колгоспний баштан. Райдуги вже не було, зате яскраве сонце вже здалося ближчим. Підбадьорившись, хлопці пішли навпрошки через баштан, не звертаючи уваги на великі кавуни, що вже дозрівали. Захоплені ходою, вони не помітили, як перед ними зненацька виріс сторож баштана дід Перека. Той, здалеку помітивши двох малих дітей з торбинкою, одних серед баштану, вирішив з’ясувати, чиї вони і куди зібрались. Хлопці добре знали, що сторож на баштані є представником колгоспної влади і з ним краще не сперечатись. Тому слухняно підійшли до нього і розповіли, що їхній тато агроном, мама вчителька у школі, а вони йдуть до сонця, щоб дізнатись, куди воно дівається. Останнє дід не зразу зрозумів і тому перепитав. Почувши ще раз впевнену стверджувальну відповідь, таки змикитив у чому справа. Поглянувши на сонце, яке вже скотилось майже до обрію, потім на хлопчиків, дід Перека не розгубився, а, зробивши привітне з хитринкою обличчя, запропонував трохи перепочити і покуштувати кавуна. Санько подивився на сонце, але спілий яскраво червоний й соковитий кавун, який щойно розрізав дід Перека, його переконав. Кавун дійсно виявився дуже смачним. Поки хлопці його їли, не счулися як сонце вже наполовину сховалось за обрієм. Побачивши це, Санько дуже засмутився, бо зрозумів, що вони вже не встигають. Дід Перека і тут не розгубився, а дав хлопцям кавуна і запропонував йти додому, а за сонцем сходити наступного разу. Робити було нічого, сонце вже майже сховалось і хлопці хутко пішли назад, щоб встигнути пройти через лісок, поки було видно.

***

Олександр щойно купив спортивно-туристичного велосипеда і випробовував його на шоссе. Насолоджуючись почуттям єднання з природою і дорогою, проїхавши більше двадцяти кілометрів, він дістався до села свого дитинства. Тут більше п’ятидесяти років потому він жив з батьками і старшим братом майже п’ять років. Згадалось, як мама, коли стала директором сільської школи, нестандартно вирішила проблему розміщення учнів молодших класів. Приміщень не вистачало і вона добровільно віддала свою квартиру у пришкільному бунку, а сама разом з двома малими дітьми переїхала до так званого «готелю» в одну кімнату з глиняною холодною підлогою і такою ж глиняною кривою стелею. У цей момент батько навчався у Києві в аспірантурі, а коли приїхав, був дуже обурений, але справу вже було зроблено.

Олександр швидко знайшов школу і готель навпроти. Залишивши біля нього велосипеда, він спустився до струмка і йому здалося, що впізнав старі камінці. Пройшов через лісочок до дороги, та на місці баштану була свіжа рілля, а навколо звичайна проза сільського життя. Олександр повернувся до готелю і дуже зрадів, коли з дверей їхньої колишньої кімнати вийшов старий чоловік і спитав, що він шукає. Олександр розповів, що вони колись давно тут жили. Дідусь щось почав згадувати, повеселішав і запросив до кімнати. А там майже нічого не змінилось — та ж глиняна підлога і та ж крива глиняна стеля. Тут Олександр зразу почуттями поринув у дитинство, коли ще був малим Санькою. Дивно, що вже тоді старий глиняний готель, простояв ще більше півстоліття і навіть не перекосився.

По дорозі назад Олександр відчув знайомий душевний стан, що був схожий на той, коли вони ходили шукати, куди ховається сонечко. Він раптом зрозумів, що цей стан прагнення до пізнання чогось невідомого його супроводжує все життя. Може це і є справжнє життя, коли намагаєшся пізнавати щось нове і невідоме...

К началу

© , 2013 г.
© Публикуется с любезного разрешения автора

Канал в Telegram: @PsyfactorOrg
 
.
   

© Copyright by Psyfactor 2001-2017.
© Полное или частичное использование материалов сайта допускается при наличии активной ссылки на Psyfactor.org. Использование материалов в off-line изданиях возможно только с разрешения администрации.
Контакты | Реклама на сайте | Статистика | Вход для авторов