© С.М. Морозов

1.4. Визначення надійності проективних тестів

Морозов С. М. Засоби контролю діагностичних якостей психологічних тестів. — K., 1994.

Надійність проективних тестів, як правило, виявляється проблематичною. Здебільшого це пояснюється характерною для проективних тестів недостатньою стандартизацією показників та їх інтерпретацій, нерідкою відсутністю або неадекватністю нормативних даних. Здебільшого багатозначність тлумачення показників проективних тестів значно обмежує використання засобів кількісного статистичного аналізу надійності.

Поряд з об'єктивними тестами та опитувальниками особистості надійність проективних тестів може визначатися з використанням викладених у попередніх розділах принципів. Але у даному разі слід звертати увагу і на особливо притаманні проективним тестам процедури визначення надійності. Так, поряд з необхідністю встановити традиційні якості надійності методики як вимірювальної процедури (загальна та часткова дисперсії, похибки вимірювання, усталеність відносно ретесту та ін.) необхідна ще й особлива форма — інтерпретаційна надійність. На думку А.Анастазі (1982), інтерпретаційиа надійність — це міра узгодженості, з якою різними експериментаторами визначаються одні і ті самі властивості особистості у конкретного піддослідного, ґрунтуючись на інтерпретації ідентичних протоколів. Виходячи з цієї дефініції, можуть існувати, як мінімум, такі рівні контролю інтерпретативної надійності:

  • надійність підбору первинної інформації для аналізу (як правило, протоколюються далеко на всі реакції піддослідного, і з протоколу — для подальшої інтерпретації — також береться не все, на якісь розділи протоколу або блоки інформації дослідник звертає більше (чи менше) уваги, тобто діагностична інформація суб'єктивно дискримінується кожним експериментатором);
  • надійність ідентифікації показників (має бути досягнута максимально можлива однозначність тлумачення показника у даних піддослідного та його інтерепретації у довіднику методики);
  • надійність (однозначність) складного висновку, що спирається на сукупність окремих показників;
  • однозначність остаточного діагнозу.

Визначення цих критеріїв надійності може спиратися на емпіричну процедуру зіставлення висновків, що робляться різними експериментаторами відносно однієї вибірки визначення надійності. У разі великої розбіжності у тлумаченнях окремих показників засобом підвищення об'єктивності психодіагностичної інформації є вдосконалення стандарту проведення тесту. У разі неможливості однозначного тлумачення окремих показників вони мають бути виключені з інтерпретативної схеми.

Визначення надійності як внутрішньої узгодженості для проективних тестів досить проблематичне. Навіть для таких методик, як P-P Study С.Розенцвейга, теста Роршаха, TAT та деяких інших, що мають поділ на окремі завдання, коефіцієнти узгодженості звичайно низькі. Це свідчить про обмежену можливість порівняння окремих завдань проективного тесту через те, що у окремих піддослідних вони можуть актуалізувати різні аспекти особистості. Для тестів вільної образотворчої продукції («Малюнок родини», «Намалюй людину» Ф.Гудінаф, тест дерева К.Коха та ін.) використання моделі аналізу надійності як внутрішньої узгодженості має ще менше значення. Єдиним шляхом є порівняння результатів у різних варіантах інструкції (наприклад, у випадку тесту дерева: малюнок звичайного дерева, малюнок «божевільного» дерева, малюнок «фантастичного» дерева тощо). Слід зазначити, що тут існує протиріччя з відомим ефектом, у якому встановлюються значні зміни у показниках навіть при несуттєвих змінах в інструкції піддослідним. Очевидно, при зміні інструкції ми часто маємо новий тест, зв'язок якого з попереднім ще потрібно з'ясувати.

Водночас з традиційною для ретестової надійності проблемою визначення інтервалу ретесту (при малому інтервалі — повторення попереднього виконання завдяки запам'ятовуванню; при великому інтервалі — можлива зміна характеристик внаслідок динамічного розвитку досліджуваного конструкту) існує і додаткова проблема — відносно мала кількість ідентичних показників у первинному та наступному дослідах. Це виключає застосування простих засобів корелятивного аналізу. До того ж повтор результатів при ретесті взагалі майже не властивий для проективних технік. Коли при повторному тестуванні експериментатори вимагали змінити оповідання TAT для того, щоб визначити чи повторюються деякі теми, була отримана зовсім незначна кореляція між первинним та наступним дослідженнями. Така сама закономірність спостерігалася за відсутності спеціальної інструкції. Більшість піддослідних намагалися скласти нові оповідання, зробити малюнки тощо. Можливо, це сталося тому, що у більшості проективних тестів у поясненнях піддослідному зазначалося: досліджуватимуться характеристики уяви, фантазії. Піддослідний, певна річ, не хоче, щоб його дані були гіршими за інші через те, що в первинному та наступних тестуваннях він подавав однакові відповіді.

  Начало