© П. Екман
Використання детектора брехні для перевірки співробітників
Якщо варто уникати прийняття на роботу небажаних людей, особливо в розвідувальні управління, ювелірні крамниці, супермаркети тощо, то здавалася б очевидною потреба у випробуванні вже працюючих співробітників, щоб упевнитися у правильному виборі. Саме так роблять у багатьох сферах трудової діяльності. Проте тут також відсутні дані, наскільки точними є результати подібних випробувань. Можливо, базова частка брехунів тут нижче, оскільки безліч недостойних кандидатів вже відсіяно попереднім тестуванням, і у небажаних осіб набагато менше можливостей сховатися серед решти працівників. Але що нижчою є базова частка брехунів, то більшою є ймовірність помилок. Повернімося до попереднього прикладу, в якому йшлося про перевірку 1000 кандидатів на детекторі брехні із точністю 90%. Якщо в цьому разі домовимося, що базова частка брехні становить не 20%, а всього 5%, то: 45 брехунів будуть визначені абсолютно вірно, проте 95 правдивих осіб теж будуть визнані брехунами; 855 правдивих осіб будуть визнані чесними, а 5 брехунів все одно проскочать, оскільки вони будуть помилково визначені як правдиві особи.
Рис. 2 і 3 наочно ілюструють результати такої низької базової частки брехні. Щоб загострити увагу читача на тому, як низький рівень базової частки брехні впливає на кількість людей, які помилково визнані брехунами, я прийняв твердження про точність результатів детектора брехні на рівні 90%. (Оскільки не існує жодних адекватних досліджень на цю тему, то неможливо визначити, якою буде точність результатів у кожному випадку. Проте досить малоймовірно, що вона може бути вище 90%.) Якщо базова частка брехні становить 20%, то на кожну правдиву особу припадає по два брехуни. Якщо ж частка становить 5%, то, навпаки, на кожного спійманого брехуна припадає дві людини, які будуть помилково визначені як чесні особи.
Варто взяти до уваги аргумент, що обурення з приводу необхідності пройти випробування на детекторі брехні ускладнює отримання точних результатів. Вже працюючі особи можуть відчувати навіть більше обурення з цього приводу, ніж кандидати.
Рис. 2. Результати випробувань на детекторі брехні. З 1000 піддослідних 20% (200) виявилися брехунами
Ці оцінки використання детектора брехні для перевірки кандидатів і співробітників можна застосувати до поліцейських або працівників таких організацій, як АНБ. У поліції для випробування вже працюючих співробітників детектор застосовується вкрай рідко, хоча це варто було б робити з огляду на всілякі спокуси цієї роботи або випадки корупції. В АНБ детектор брехні іноді застосовують для перевірки співробітників. Якщо працівник не витримує випробування і подальша співбесіда не дає пояснень цієї невдачі, стосовно його ініціюють розслідування. На моє запитання, що ж відбувається, коли пояснень не знайдено (тобто людина постійно не витримує випробування на детекторі брехні, але розслідування нічого не виявило, мені пояснили: такого не буває ніколи; не існує чітких правил, окрім того, що для прийняття рішення кожен окремий випадок розглядається дуже прискіпливо. Це дуже делікатне питання. Важко звільнити кваліфікованого працівника, зважаючи не на реальні правопорушення, а лише на його невдачі в проходженні випробувань на детекторі. Якщо працівник не винен, то гнів, викликаний тим, що його запідозрили у брехні, може спонукати його на розголошення секретної інформації, якою він володіє. Адже якщо щоразу на запитання: «Чи розголошували ви секретну інформацію агентам будь-якої іноземної розвідки в минулому році?» детектор брехні фіксуватиме сильне емоційне збудження при негативній відповіді, розслідування неминуче.
Рис. 3. Результати випробувань на детекторі брехні. З 1000 піддослідних 5% (50) виявилися брехунами
Виявлення витоку інформації і теорія залякування
Одним із запропонованих нових видів застосування детектора брехні є ідентифікація (без участі Міністерства юстиції) тих людей в уряді, які винні у несанкціонованому розголошенні закритої інформації. Досі всі подібні розслідування розглядалися як кримінальні. Якби було прийнято пропозицію адміністрації Рейгана в 1983 році, то несанкціоноване розголошення інформації розглядалося б як «адміністративне» питання. Керівник будь-якої урядової організації, який підозрює свого працівника у розголошенні інформації, міг би попросити його пройти випробування на детекторі брехні. Однак неясно, чи стосувалося б це всіх осіб, які мали доступ до розголошеної інформації (в даному разі базова частка брехні була б дуже низькою і, відповідно, рівень помилок був би дуже високим), або тільки тих, кого визнали підозрюваними за результатами попереднього розслідування.
Висновок БТО вказує на те, що у випадках виявлення витоку інформації взагалі не проводилося жодних досліджень, пов’язаних із застосуванням детектора брехні. Однак у ФБР є дані про 26 випадків успішного застосування детектора брехні впродовж чотирьох останніх років — успішного в тому сенсі, що більшість працівників, які не витримали випробування на детекторі брехні, згодом зробили важливі зізнання. (ОТА report, pp. 109-110.) Проте використання детектора брехні в ФБР дуже відрізняється від передбаченого новими законами. ФБР не перевіряє всіх, хто міг розголосити секретну інформацію. (Така процедура на професійному жаргоні називається сітковим (dragnet) застосуванням детектора брехні.) Замість цього досліджується тільки невелика група підозрюваних за результатами попереднього розслідування, так що базова частка брехунів тут висока і можливість помилок менша, ніж при сітковому застосуванні детектора брехні. Правила ФБР забороняють «сіткове застосування детектора брехні для великої кількості працівників або в якості підміни логічного розслідування традиційними способами». (OTA report, р. 99.) Запропоновані в 1983 році правила дозволяли б також сіткове застосування детектора брехні.
Під час адміністративного застосування детектора брехні склад підозрюваних, зміст і спосіб випробування безсумнівно відрізняються від його застосування в розслідуванні кримінальних злочинів.
Обурення тут може бути дуже сильним, оскільки у разі відмови від тестування працівник може втратити допуск до секретних документів. В АНБ з цього приводу повідомляють, що його працівники визнають подібні випробування справедливими. Звичайно, це може бути правдою; але якщо опитування проводилося неанонімно, незгодні із застосуванням детектора брехні могли просто не зізнатися в цьому. Малоймовірно, що урядові чиновники інших організацій вважають справедливим застосування детектора брехні через виявлення витоку інформації, особливо якщо метою подібних випробувань є приховування фактів, що стосуються не національної безпеки, а швидше самої адміністрації.
Заступник помічника Генерального прокурора Віллард свідчив перед конгресом США про зовсім іншу причину застосування детектора брехні: «Додаткова користь від використання детектора брехні полягає в його залякувальному впливі на саме бажання здійснити посадові злочини, які практично неможливо виявити іншими методами. Посадовці, які знають про можливість випробування на детекторі брехні, з більшою вірогідністю утримуватимуться від вчинення подібних правопорушень». (Заява Річарда К. Вілларда для Підкомітету законодавства і національної безпеки Комітету урядових операцій Палати представників США, Жовтень 19, 1983, препринт, ст. 17.) Однак це спрацьовує не так вже й добре, як здається. Випробування на детекторі брехні для виявлення витоку інформації ймовірно дає більше помилок, коли підозрювані не є працівниками розвідувальних органів. Залякування може не спрацювати, адже детектор брехні функціонує тільки тоді, коли більшість піддослідних вірять в нього. Словом, використання детектора брехні з метою виявлення незаконного розголошення інформації може однаково налякати і розсердити як невинного, так і винуватця.
Можна було б заперечити, що, незалежно від того, спрацьовує випробування на детекторі брехні чи ні, воно все одно має ефект залякування для певного типу людей, а тому не варто карати тих, хто його провалив, аби уникнути етичної дилеми покарання несправедливо звинувачених у брехні людей. Проте якщо наслідки визнання людини брехуном за допомогою детектора брехні будуть настільки незначними, то таке випробування взагалі може не спрацювати. Ефект залякування втратить сенс, якщо буде відомо, що ті невдахи, які його провалили, не матимуть жодного покарання.
