© П. Екман

Порівняння детектора брехні та поведінкових ознак брехні

Оператори поліграфа ніколи не роблять висновків про брехню піддослідного, ґрунтуючись лише на показах детектора брехні. Оператор не тільки знає результати попереднього розслідування, але сам отримує інформацію під час інтерв’ю з підозрюваним перед проходженням випробування, коли пояснює усю процедуру та можливі питання. Крім того, оператори враховують міміку, голос, жести і манери піддослідного впродовж попереднього інтерв’ю, випробування і під час інтерв’ю після закінчення випробування.

Існує дві наукові школи, які по-різному трактують питання, чи повинен оператор детектора брехні для свого висновку про підозрюваного на додаток до результатів випробування розглядати також і поведінкові ознаки. Переглянуті мною матеріали тих, хто бере до відома поведінкові ознаки брехні, на жаль, дуже застаріли і не ґрунтуються на останніх опублікованих наукових дослідженнях. Вони містять багато помилкових суджень щодо інтерпретації поведінкових ознак.

Лише в чотирьох дослідженнях результати використання детектора брехні і аналізу поведінкових ознаках порівнюються з результатами, які було отримано тільки на основі показів детектора брехні. В двох з них припускається, що точність аналізу поведінкових ознак дорівнює точності показів детектора брехні, а в одному — що точність детектора брехні вище, хоча і не набагато. Всі три дослідження мали однакові вади: невизначену базову істину, невелику кількість підозрюваних і занадто малу кількість операторів, які виносять судження. (A. Ginton, N. Daie, Е. Elaad, G. Ben-Shakhar, A method for evaluating the use of the poly graph in a real-life situation / /Journal of Applied Psychology, 67, 1982, p. 131; J.A. Podlesny, D.C. Raskin, Effectiveness of Techniques and Physiological Measures in the Detection of Deception // Psychophysiology, 15, 1978, pp. 344-359; F.S. Horvath, Verbal and Nonverbal Clues to Truth and Deception During Polygraph Examinations / /Journal of Police Science and Administration, 1,1973, pp. 138-152.) Ці вади було виправлено в четвертому дослідженні Рескіна і Кірчера. (D.C. Raskin, J.C. Kircher, Accuracy of Diagnosing Truth and Deception from Behavioral Observation and Polygraph Recordings, in preparation.) Вони дійшли висновку, що судження, зроблені з огляду на поведінкові ознаки, анітрохи не краще випадкових, тимчасом як судження, зроблені на основі показів детектора брехні без контактів з підозрюваним, все ж мають кращий результат, ніж при випадковому вгадуванні.

Люди дуже часто пропускають поведінкові ознаки брехні, невірно інтерпретують їх або просто помиляються щодо них. Існує експеримент, коли люди не змогли вирішити по відеозапису: брешуть чи правдиво описують свої емоції студентки. Проте ми знаємо, що такі нерозпізнані ознаки існували. Коли дівчата брехали, приховуючи негативні емоції, пережиті ними при перегляді фільму про хірургію, тон їхніх голосів підвищувався, вони демонстрували певні жести, ілюструючи свою мову, і робили емблематичні застереження (потиск плечима). Ми тільки нещодавно закінчили докладний опис мімічних ознак, але все ще не можемо опублікувати результати, незважаючи на те, що вони обіцяють бути дуже цікавими щодо ідентифікації брехні. І найбільш виразними мімічними ознаками є майже невловимі рухи лицьових м’язів, які виражають огиду або презирство в зовні щасливих усмішках.

Необхідно визначити, що саме відбувається: чи люди просто не знають, на що треба дивитися, або це неможливо побачити. Аби дізнатися це, ми плануємо набрати групу людей, навчити їх, на що саме вони повинні звертати увагу, а потім показати їм відеозаписи. Якщо їхні судження все ще будуть невірними, тоді ми дізнаємося, що точність у виявленні цих поведінкових ознак брехні все ж вимагає повільнішого і неодноразового перегляду, а також більш точних способів оцінки. Можу закластися, що точність визначення брехні зростатиме в результаті такого тренування.

Що ж стосується дослідження Рескіна і Кірчера, було б дуже цікаво порівняти точність суджень, заснованих на показах детектора брехні з урахуванням поведінкових ознак, з судженнями тренованих і досвідчених спостерігачів. Певен, що для деяких підозрюваних такі судження (зроблені на основі показів детектора брехні і аналізу поведінкових ознак) збільшили б точність виявлення брехні. Поведінкові ознаки можуть дати інформацію про те, яку саме емоцію відчуває підозрюваний. Тобто відповісти на запитання: страх, гнів, подив, горе чи збудження спричиняють певні показники детектора брехні?

Таку специфічну інформацію, звичайно, можна отримати навіть з показів детектора брехні. Нагадаю наші висновки (описані в кінці розділу 4) про те, що кожній емоції відповідають різні зміни ВНС.

Однак ще не було спроб застосувати цей підхід в інтерпретації свідчень детектора брехні. Інформація ж про конкретні емоції — отримана одночасно з поведінкових ознак і показів детектора брехні — могла б допомогти зменшити кількість помилок недовіри до правди й помилок довіри брехні. Ще один важливий аспект — розкриття за допомогою комбінації виявлених поведінкових ознак і показів детектора брехні вжитих підозрюваним спеціальних контрзаходів.

Детектор можна застосовувати тільки щодо готового до співпраці підозрюваного. Поведінкові ознаки завжди можна проаналізувати без жодного дозволу і попередження про те, що брехун знаходиться під підозрою. У той час як застосування детектора брехні можна оголосити незаконним, те саме неможливо зробити зі спостереженням за поведінковими ознаками. Навіть якщо випробування на детекторі брехні ніколи не визнають законним засобом виявлення державних службовців, які винні у витоку секретної інформації, дослідники брехні й надалі можуть вивчати поведінкові ознаки всіх підозрюваних.

У деяких ситуаціях, в яких можливий обман — наприклад, подружні стосунки, дипломатія або торгівля, — застосування детектора брехні є принципово неможливим. Адже для з’ясування правди немає жодної можливості використати суворий, як на допиті, перелік запитань. Там, де передбачається повна довіра, як наприклад у відносинах між подружжям, друзями, батьками і дітьми, такі прямі запитання взагалі можуть поставити під загрозу подальші відносини. Батьки, які мають над своєю дитиною більше влади, ніж будь-який дослідник брехні над підозрюваним, навряд чи згодяться платити таку ціну за своє розслідування. Нездатність застосувати презумпцію невинності до дитини може зрештою призвести до суцільного руйнування стосунків.

Деякі люди взагалі не прагнуть виявляти брехню, а завжди намагаються вірити людям, сприймаючи життя таким як воно є, навіть не прагнучи зменшити ймовірність бути ошуканим. Краще бути обдуреним, ніж несправедливо звинуватити когось. Іноді це дійсно найкращий варіант. Але багато чого залежить від того, що поставлено на карту, хто знаходиться під підозрою, яка ймовірність бути обдуреним, ставлення дослідника брехні до інших людей. Було б, наприклад, цікаво порівняти, що втратив би Джері з роману Апдайка «Давай одружимося», повіривши в щирість слів своєї дружини Рут у разі її брехні, з тим, що він втратив би або придбав, повіривши їй у разі її чесності. У деяких родинах хибне звинувачення може зашкодити набагато більше, ніж викриття справжньої брехні під тиском беззаперечних доказів. Проте це не завжди так. Все залежить від конкретної ситуації. У деяких людей взагалі немає вибору; вони можуть бути надто підозрілими, аби ризикнути і повірити брехні. Навпаки вони скоріше ризикнуть зробити хибне звинувачення у брехні, ніж захочуть бути обдуреними.

В усякому разі, намагаючись вибрати те чи інше рішення, завжди пам’ятайте наступне: ніколи не робіть остаточного висновку про те, бреше підозрюваний чи ні, беручи до уваги лише покази детектора брехні або тільки поведінкові ознаки. Дослідник брехні завжди повинен оцінювати вірогідність того, що жести, вирази обличчя або показання детектора брехні можуть свідчити про брехню або правду, оскільки вони дуже рідко бувають абсолютно надійними. У тих рідкісних випадках, коли на обличчі явно проривається емоція, яка суперечить брехні, або частина прихованої інформації раптово виявляється в тираді, підозрюваний також може це помітити і зізнатися у брехні. Але частіше поведінкові ознаки брехні, як і випробування на детекторі брехні, можуть бути лише підставою для рішення, чи варто проводити подальше розслідування.

Досліднику брехні варто також оцінювати випадки брехні із урахуванням ймовірності виникнення хоча б якихось помилок. Деякі люди брешуть з такою легкістю, що неможливо помітити жодних поведінкових ознак. Іншим, навпаки, брехня дається настільки важко, що виникає безліч помилок і ознак брехні.